На зламі 19-20 ст. в японській архітектурі мав місце період некритичних запозичень з арсеналу західноєвропейської буржуазноїархітектури. В буржуазній архітектурі Європи другої пловини 19 ст. це був не найкращий період із суміші історичих стилів. Нові тенденції в архітектурі лише почали власну історичну ходу (використання заліза і скла, Джозеф Пакстон, Кришталевий палац, низка архітекторів, що заснувала добу сецесії, широке використання бетону).
Японські архітектори цього періоду некритично запозичили як технології (цегляна кладка, тинькування), так і декоративну складову західноєвропейських історичних стилів, вироблених у сейсмічно спокійних європейських країнах (Північ Італії, Франція, Велика Британіятощо). Вулички міст Японії наче отримали європейський вигляд. Але низка середніх і потужних землетрусів, таких характерних для Японії, звела на нівець як ці запозичення, так і споруди в історичних стилях в країні.
Сумний власний досвід і феодальна звичка до запозичень усього вигідного для себе нарешті привела не до запозичень форм і архітектурного декору, а до запозичень технологій будівництва зі сталі і бетону. Лише після цього бурхливо народилася власна школа буржуазної архітектури Японії з усіма її технічними винаходами(типові плани, типові архітектурні деталі, використання нових будматеріалів), формами і недоліками (збереження хаотичноїсередньовічної забудови, відсутність назв вулиць, тісніва, перенаселеність, крайні форми оригінальничання і індивідуалізму за всяку ціну).
Нові технології істотно вплинули на архітектуру Японії і її образний стан. Необхідність наново будувати зруйновані після Другої світової війни міста стала могутнім стимулом для розвитку японської архітектури. При цьому відбудувані наново міста надзвичайно відрізнялися від довоєнних і за силуетом, і за розплануванням, і за будівельними матеріалами, і за комунікаціями.
Храм Фенікса (храм Хоодо) в монастирі Монастир Бьодо
Будівля Токійського столичного уряду. Фото2005 р.
Переважна більшість будівель в стародавньому Китаї будувалися з дерева (рідше з глиняної цегли). Чи то житловий будинок або імператорський палац, в першу чергу в землю вбивали дерев'яні стовпи, які вгорі з'єднувались балками. На цій підставі потім зводилася покрівля, що покривалась згодом черепицею. Прорізи між стовпами заповнювалися цеглою, глиною, бамбуком або іншим матеріалом. Таким чином, стіни не несли функції несучої конструкції.
Стародавні китайці, ймовірно, одні з перших використовували «потоковий метод» в архітектурі. Стандартна конструкція споруд дозволяла точно знати розміри деталей, з яких вона зводилася. Тому будівельники могли виготовляти їх окремо, а потім збирати безпосередньо на місці будівництва. В результаті зведення здійснювалося ударними темпами. Наприклад, імператорська резиденція — Заборонене місто в Пекіні, загальною площею 720 000 квадратних метрів була побудована всього за 13 років. Для порівняння, тільки на спорудження купола собору Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції було витрачено близько 30 років.
Оскільки дерево володіє певною гнучкістю і пружністю, то в порівнянні з кам'яними спорудами, дерев'яні стійкіші до землетрусів.
При всіх своїх перевагах, дерев'яні конструкції мають й істотні недоліки, головні з яких — недовговічність і пожежонебезпека. Багато архітектурних пам'ятників згоріли від ударів блискавок або постраждали від пожеж.
Мала пагода диких гусей, Сіань
Храм неба
Пайлоу в Пін'яо